«ЗАМОРОЖЕНІ» КОНФЛІКТИ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ ЯК ЗНАРЯДДЯ РОСІЙСЬКОГО ВПЛИВУ В РЕГІОНІ
DOI:
https://doi.org/10.17721/1728-2292.2024/1-58/41-45Ключові слова:
«заморожені» конфлікти, пострадянський простір, геополітичні інтереси, держави колишнього СРСР, імперський синдромАнотація
Розпад СРСР у 1991 році супроводжувався ескалацією збройного протистояння в країнах пострадянського регіону, де російська влада намагалася зберегти домінування за допомогою такого випробуваного інструменту геополітичного впливу як управління конфліктами. Будучи неспроможною примирити ворогуючі сторони, РФ зазвичай проводить політику їх «заморожування». До такого стану, зокрема, зведено етнополітичні конфлікти в придністровському регіоні Молдови, абхазькому й цхінвальському регіонах Грузії. Щодо України, проти якої РФ розв’язала війну в 2014 році, Кремль прагне «обнулити» її суверенний статус, використовуючи тактику «заморожування» конфлікту з метою наступної декомпозиції Української держави у складі нової імперії.
Методи. Основними методологічними підходами до вивчення «заморожених конфліктів» стали історичний, соціальний та політологічний. Такі підходи дозволили простежити динаміку розвитку конфліктів на пострадянському просторі на різних стадіях.
Результати. У статті досліджуються вплив Російської Федерації на виникнення та ескалацію етнополітичних конфліктів в Азербайджані, Вірменії, Грузії і Молдові, а також причини неспровокованої збройної агресії РФ проти України. Доведено, що головним геополітичним мотивом участі Кремля в так званому «врегулюванні» етнополітичних конфліктів є прагнення домогтися від провідних держав світу визнання пострадянського простору «сферою особливої відповідальності» Росії. Автор переконаний, що вирішальним чинником спланованих в Кремлі «заморожених конфліктів» є небажання Росії позбутися імперського синдрому.
Висновки. Проведений автором аналіз причин та наслідків «заморожених конфліктів» на пострадянському просторі показав, що попри вагомий внесок США, ЄС і ОБСЄ у врегулювання конфліктів, провідну роль тут прагне відігравати Російська Федерація. Це дозволяє їй суттєво обмежувати євроінтеграційні прагнення пострадянських країн. Втім, врегулювання Карабахського конфлікту між Азербайджаном і Вірменією за активної участі Туреччини, змінило геополітичний баланс сил в регіоні Південного Кавказу і, разом з вірогідною українською перемогою у війні з РФ, може стати на заваді імперським амбіціям Кремля.
Посилання
Дорошко, М., & Пліс, А. (2023). Геополітичні трансформації на Південному Кавказі в умовах російсько-української війни. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини, 2 (58), 34–41. https://intern.bulletin.knu.ua/article/ view/1626/2264
Кремль використовує на Донбасі ті самі методи, що у Східній Європі 70 років тому – Епплбом. (2015). Радіо Свобода. http://www.radiosvoboda.org/content/article/26797079.html
Перепелиця, Г. М. (2003). Конфлікти в посткомуністичній Європі. НІСД.
Перепелиця, Г. (2004). Ретроспективний аналіз ролі внутрішніх конфліктів у посткомуністичній Європі. Історичний журнал, 5, 3–16.
Про технологію "підпалу" конфліктів. (2015, 13 січня). День, 1.
Час вимагає визначеності. (2015, 15 січня). День.
Шелест, Г. В. (2009). Російсько-грузинський конфлікт і його наслідки для енергетики та безпеки в Чорноморсько-Каспійському регіоні, Central Asia and the Caucasus. Journal of Social and Political Studies, 4–5, 58–59.
Herzig, E. (1999). The new Caucasus: Armenia, Azerbaijan a. Georgia. Pinter.
In the absence of Georgia, the 3 + 3 meeting in Tehran was again incomplete. (б. д.). commonspace.eu. https://www.commonspace.eu/news/ absence-georgia-3-3-meeting-tehran-was-again-incomplete
Кіссе, А. І. (2006). Політико-правові засади управління етнічним конфліктом [Неопубл. дис. д-ра політ. наук]. Інститут держави і права ім. В. Корецького.
Lynch, D. (2000). Russian peacekeeping strategies in the CIS: The cases of Moldova, Georgia a. Tajikistan. Eurasia Programme.
