ЧИ МОЖЛИВИЙ ГЕОПОЛІТИЧНИЙ РЕВАНШ РОСІЇ НА ПІВДЕННОМУ КАВКАЗІ: КЕЙС ГРУЗІЇ

Анотація

Трояндова революція» 2003 року в Грузії, запуск першого в обхід Росії газогону Баку-Тбілісі-Джейхан у 2006 році, Оксамитова революція 2018 року у Вірменії й, нарешті, виведення російських «миротворців» з Нагірного Карабаху у 2023 році, - ці факти переконливо засвідчували втрату Кремлем геополітичної першості на Південному Кавказі. Вперше за останні півтора століття. Деякі експерти готові були вже викреслити Росію зі списку найвпливовіших зовнішніх акторів у південнокавказькому регіоні. Втім, політичні події жовтня – грудня 2024 року в Грузії показали, що списувати РФ ще рано. Бодай тому, що проросійський політичний проєкт під назвою «Грузинська мрія», отримавши в результаті парламентських виборів 2024 року одноосібну  владу в Грузії, практично перекреслив реформаторський внутрішньополітичний курс  третього президента Грузії М. Саакашвілі, так само, як і поставив під сумнів прихильність чинної грузинської влади до проголошеного свого часу стратегічного курсу Грузії на євроатлантичну інтеграцію.

Методи. Основними методологічними підходами до вивчення впливу РФ на формування й реалізацію геополітичних пріоритетів державами Південного Кавказу стали історичний та геополітичний. Зокрема, останній з підходів дозволив простежити еволюцію зовнішньополітичних пріоритетів правлячого класу Грузії в умовах зміни світового порядку.

Результати. У статті досліджується вплив Російської Федерації на внутрішньополітичні процеси і вироблення зовнішньополітичної стратегії Грузії після розпаду СРСР у 1991 році. Доведено, що російська військова присутність, а також цілеспрямована політика Кремля щодо розпалювання етнополітичних конфліктів в Абхазії і Цхінвальському регіоні Грузії мали своїм наслідком російську збройну агресію проти Грузії в серпні 2008 року. Також автор відзначає деструктивну роль лідерів провідних країн ЄС Німечччини і Франції, які своєю відмовою надати Грузії й Україні План дій щодо членства в НАТО у квітні 2008 року фактично сприяли збройній агресії РФ проти Грузії в серпні 2008 р. Такою ж неконструктивною  була позиція ЄС і в питанні територіальної цілісності Грузії в постконфліктний період. Усе це мало наслідком не лише фактичне відторгнення зі складу Грузії 20 відсотків її міжнародно визнаної державної території, але й посприяло втраті популярності, а згодом і влади команди грузинських реформаторів на чолі з М. Саакашвілі. Кремль отримав неабиякий зиск від цього, фактично привівши до влади в суверенній Грузії проросійський політичний проєкт «Грузинська мрія». Вперше отримавши більшість на парламентських виборах 2012 року «Грузинська мрія» наразі вибудувала авторитарний режим, ознаками якого є репресії проти політичних опонентів, утиски свободи слова, вибіркове правосуддя. Як наслідок, в червні 2024 р. було оголошено про призупинення процесу приєднання Грузії до ЄС. Найбільшим бенефіціаром такого рішення стала Росія, яка показала, що вона все ще має достатньо важелів для утримання Грузії й інших країн Південного Кавказу в орбіті власного геополітичного впливу.

Висновки. Проведений автором аналіз причин та наслідків втручання РФ  в питання внутрішньої і зовнішньої політики суверенної Грузії показав, що головною метою політики Кремля є бажання суттєво обмежувати євроінтеграційні прагнення офіційного Тбілісі. Задля досягнення цієї мети Москва використовує увесь наявний у її розпорядженні інструментарій імперського впливу, як-от: підкуп еліт країн колишнього СРСР, економічний тиск, інформаційно-психологічні операції, збройна агресія. Цьому, як ми вважаємо, тимчасовому успіху політики РФ в Грузії неабияк сприяє західна політика «умиротворення» Росії, жертвою якої неминуче стають менші за розміром території і потенціалом країни пострадянського простору на кшталт Грузії.

Ключові слова: політика, геополітичні трансформації, пострадянський простір, Російська Федерація, Грузія, етнополітичні конфлікти, євроатлантична інтеграція