СПОРТИВНА І КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ: РОЗМЕЖУВАННЯ ТА САМОСТІЙНІСТЬ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ
DOI:
https://doi.org/10.17721/1728-2292.2025/2-61/108-112Ключові слова:
Спортивна дипломатія. культурна дипломатія, публічна дипломатія, м’яка сила, зовіншня політика, культура, спорт.Анотація
Передумови. Зростаючий вплив комунікаційних технологій і глобальних подій посилює роль спортивної дипломатії як інструмента зовнішньої політики. Водночас науковці продовжують відносити її до культурної чи публічної дипломатії. Така двозначність випливає з широкого визначення «м’якої сили», у межах якого культура і спорт слугують механізмами приваблення та впливу. Основне питання полягає в тому, чи функціонує спортивна дипломатія як допоміжний, чи самостійний інструмент.
Мета. Це дослідження має на меті визначити межі між публічною, культурною та спортивною дипломатією, пояснити причини недооцінки останньої та підкреслити, що інституціоналізація дає змогу спортивній дипломатії діяти як самостійний інструмент зовнішньої політики.
Методи. У роботі поєднано політичний, порівняльний і контент-аналіз із методом конкретизації. Ці підходи дозволяють дослідити зв’язки з «м’якою силою», порівняти їх середовища, акторів і засоби, а також розглянути практичні приклади країн Франції, Катару, Саудівської Аравії та Австралії.
Результати. Результати свідчать, що «м’яка сила» формує загальну рамку для публічної, культурної та спортивної дипломатії, проте кожна з них діє в окремому середовищі. Культурна дипломатія функціонує у символічно-нормативному просторі, що формується обміном ідеями та цінностями, тоді як спортивна дипломатія розгортається у змагально-перформативному середовищі, визначеному подіями, спортивними мережами та масовою аудиторією. Її пізня інституціоналізація й складність у вимірюванні результатів пояснюють її маргіналізацію. Втім, сучасні приклади свідчать про зміни. Французька модель демонструє, як культурна дипломатія посилила вплив завдяки інституціоналізації. Подібна тенденція простежується у спортивній дипломатії: Катар і Саудівська Аравія використовують державні заходи та турніри для зміцнення міжнародної репутації. Стратегія «Sports Diplomacy 2030» в Австралії є переконливим прикладом того, як країна може застосовувати спорт як стратегічний дипломатичний інструмент.
Висновки. Спортивну дипломатію не слід розглядати лише як підкатегорію інших видів дипломатії, вона заслуговує на незалежний статус. Її особливе середовище, специфічні актори та інструменти підтверджують її відмінність від інших типів дипломатії. За умови інституційної підтримки, фінансування та стратегічного бачення вона постає як ефективний самостійний інструмент зовнішньої політики.
Ключові слова: Спортивна дипломатія. культурна дипломатія, публічна дипломатія, м’яка сила, зовіншня політика, культура, спорт.
Посилання
AlSaeed, N. (2025). Sports diplomacy in Arab countries: Sports as soft power in foreign policy. Journal of Ecohumanism, 4(2). https://doi.org/10.62754/joe.v4i2.6552
Australian Government. (2019). Sports Diplomacy 2030 (Report). https://www.dfat.gov.au/sites/default/files/sports-diplomacy-2030.pdf.
Australian Government. (2024). Sports diplomacy | Australian Government Department of Foreign Affairs and Trade. Australian Government Department of Foreign Affairs and Trade. https://www.dfat.gov.au/people-to-people/sports-diplomacy
Cummings, M.C., Jr. (2003). Cultural Diplomacy and the United States Government: A Survey, Washington, D.C: Center for Arts and Culture, 2003, 1.
Grix, J., & Brannagan, P. M. (2016). Of Mechanisms and Myths: Conceptualising States’ “Soft Power” Strategies through Sports Mega-Events. Diplomacy & Statecraft, 27(2), 251–272. https://doi.org/10.1080/09592296.2016.1169791
Gryshuk, R. (2024). Sports and international reputation: How Qatar and Saudi Arabia utilize sports to enhance their image. Philosophy and Political Science in the Context of Modern Culture, 16(1), 164–170. https://doi.org/10.15421/352432
Henderson, A., & Brancatisano, E. (2024, December). Australia and PNG’s $600m NRL deal comes with a security condition. SBS News. https://www.sbs.com.au/news/article/australia-and-pngs-600m-nrl-deal-comes-with-a-security-condition/95sgz67nt
Jackson, S. J. (2013). The contested terrain of sport diplomacy in a globalizing world. International Area Studies Review, 16(3), 274–284. https://doi.org/10.1177/2233865913498867
Lüschen, G. (1967). The interdependence of sport and culture. International Review of Sport Sociology, 2(1), 127–141. https://doi.org/10.1177/101269026700200109
Matviyenko, V.M., & Matiash, I. (2021). Cultural diplomacy. SE “GDIP”. https://sshdir.org.ua/wp-content/uploads/2021/04/ukr.pdf [in Ukrainian]
Melissen, J. (2005). The New Public Diplomacy: Soft Power in International Relations. Palgrave Macmillan.
Nye, J.S. (2004). Soft Power: The Means to Success in World Politics (Cambridge, MA: Perseus Publishing, 2004).
Murray, S. (2012). The two halves of sports diplomacy. Diplomacy & Statecraft, 23(3), 576–592. https://doi.org/10.1080/09592296.2012.706544
Schneider, C. P. (2005). Culture communicates: US diplomacy that works. In J. Melissen (Ed.), The new public diplomacy (pp. 147–168). Palgrave Macmillan. https://doi.org/10.1057/9780230554931_8
Tounta, D. (2022). Cultural diplomacy: The case of France. HAPSc Policy Briefs Series, 3(1), 139–149. https://doi.org/10.12681/hapscpbs.31003
Williams, R. (2007). The Analysis of Culture. In J. Storey (Ed.), Cultural Theory and Popular Culture: A Reader (pp. 48–57). University of Georgia Press.
