РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ В КОНФЛІКТАХ НА ПОСТРАДЯНСЬКОМУ ПРОСТОРІ: НАГІРНИЙ КАРАБАХ

Анотація

1991 року Нагірний Карабах за підтримки Вірменії і РФ оголосив про незалежність від Азербайджану. Це призвело до бойових дій, які тривали до 1994 року. Збройний конфлікт завершився підписанням Бішкекського протоколу про перемир’я та припинення вогню, але періодично між сторонами виникали збройні сутички. Для посередництва у врегулюванні конфлікту у 1992 році було створено Мінську групу у складі 19 держав – членів Наради з безпеки і співробітництва в Європі (нині - ОБСЄ), співголовами якої у 1997 р. стали РФ, Франція і США. Як один з найбільш зацікавлених гравців, Російська Федерація, прагнула відігравати провідну роль в нагірно-карабаському врегулюванні і тому, що сприяла укладенню Угоди про режим припинення вогню між Азербайджаном, Нагірним Карабахом і Вірменією у 1994 р., і через наявність геополітичних та геоекономічних інтересів в регіоні Південного Кавказу. Саме завдяки імперській політиці РФ вірмено-азербайджанський конфлікт в Нагірному Карабасі перетворився на «заморожений» і на такий, що упродовж понад трьох десятиліть відігравав центральну роль у новій геополітиці в Євразії, впливаючи на регіональну безпеку Кавказу і всього Середнього Сходу.

Методи. Основними методологічними підходами до вивчення політики РФ на терені колишнього СРСР стали історичний, політологічний та геополітичний. Саме останній з них розглядає політику РФ на пострадянському просторі як спробу відновлення геополітичного і геоекономічного впливу РФ за допомогою таких інструментів як посередництво, миротворчість і економічна експансія. Такий підхід сприяє з’ясуванню справжніх мотивів участі Кремля в процесі так званого врегулювання конфліктів, а також розумінню причин геополітичної поразки РФ в Нагірному Карабасі.

Результати. Нездатність міжнародних посередників запропонувати політико-дипломатичний спосіб врегулювання конфлікту, помножена на недовіру сторін і прагнення сусідніх країн скористатись складністю проблеми Карабаху для вирішення власних геостратегічних питань, спонукало владу Азербайджану мобілізувати значні фінансові ресурси для переоснащення армії і підготовки до силового сценарію повернення тимчасово окупованих територій (ТОТ). Вірменська влада, натомість, сподіваючись на традиційну прихильність з боку РФ, посилену участю Єревана в ОДКБ, що мало гарантувати союзницьку підтримку Москви у разі збройного конфлікту з Азербайджаном, стала фактичним васалом Кремля і практично втратила міжнародну суб’єктність. Скориставшись залученістю РФ в громадянському конфлікті в Сирії й ослабленням боєздатності російської армії в тривалій російсько-українській війні, а також військовою підтримкою Туреччини, Баку у 2020 і 2023 роках провів військові операції, результатом яких стало відновлення територіальної цілісності Азербайджану. Сталось це попри політику РФ в Карабасі, в основі якої було прагнення Москви тримати Карабаський конфлікт у «заможеному» стані, граючи на непримиренних суперечностях його учасників. Після того, як Азербайджан повернув під свій контроль Карабах, а влада самопроголошеної НКР оголосила про припинення існування невизнаного державного утворення, понад 100 тис. карабаських вірмен покинули регіон. Наразі Азербайджан і Вірменія ведуть переговори про мирну угоду, вперше – без посередництва Росії. 8 серпня 2025 року в Білому домі на тристоронній зустрічі президента Азербайджану Ільгама Алієва і прем'єр-міністра Вірменії Нікола Пашиняна з президентом США Дональдом Трампом підписано угоду про нормалізацію азербайджансько-вірменських відносин. Угоду, яка може повністю змінити Південний Кавказ, розвитку якого заважають закриті кордони, давні етнічні конфлікти та імперська політика Кремля. Рамковий документ, спрямований на досягнення конкретного шляху до миру, передбачає створення стратегічного транзитного коридору через Південний Кавказ, який з’єднає основну територію Азербайджану з Нахічеванським есклавом через Вірменію. США, в межах домовленостей, отримають від Вірменії виняткові права на розвиток цього коридору, який матиме назву "Шлях Трампа за міжнародний мир і процвітання", відомий за абревіатурою TRIPP. Таким чином США здійснюватимуть контроль над стратегічним транспортним вузлом у регіоні, який межує з Росією, Туреччиною й Іраном. Завдяки TRIPP США посилять свій геополітичний вплив на Південному Кавказі, витісняючи таких традиційних гравців як РФ і Францію і справляючи геополітичний тиск на Іран.  Тегеран виступив проти того, щоб США прокладали територією Вірменії коридор, що з’єднає Азербайджан з Республікою Нахічевань. Там вважають, що в такий спосіб НАТО наблизиться до північних іранських територій. Це означає, що врегулювання проблеми Нагірного Карабаху далеко не вичерпує проблеми геополітичного суперництва на Південному Кавказі.

Висновки. Відновлення територіальної цілісності Азербайджану в результаті 44-денної війни 2020 р. і антитерористичної операції 2023 р. в Нагірному Карабасі показало слабкість РФ і можливість її витіснення з Південного Кавказу, а в перспективі й декомпозицію як держави. Повернення ТОТ під контроль Баку означає, що для вирішення цього завдання мають бути наявними такі чинники, як політична воля керівництва держави у поверненні ТОТ, консолідація матеріальних і військових ресурсів країни задля досягнення мети, сприятлива міжнародна ситуація і наявність бодай одного могутнього стратегічного союзника, яким для Азербайджану є Туреччина. Таким, якщо коротко, є рецепт перемоги над тінню «імперії зла», якою все ще залишається Російська Федерація. Для України і цивілізованого світу. Геополітичне протистояння в Нагірному Карабасі, головними дійовими особами якого стали РФ, США, Франція і Туреччина, принесло перемогу країнам Заходу і фіаско РФ. Але велика геополітична гра на Південному Кавказі, посилена нещодавнім відкриттям значних покладів вуглеводневого палива в Каспійському регіоні, що знайшло своє відображення в реалізації проєктів прокладання стратегічних транспортних магістралей на кшталт нафтопроводу Баку – Тбілісі – Джейхан і газогону Баку – Супса, триває. Позаяк ослаблена війною в Україні РФ далеко не вичерпала свої можливості в регіоні і, за сприятливих для неї обставин, здатна змінити геополітичну ситуацію на Південному Кавказі на свою користь. Про це, між іншим, промовляє спроба російського реваншу в Грузії.

Ключові слова: Нагірний Карабах, Російська Федерація, Азербайджан, Вірменія, «заморожений» конфлікт, пострадянський простір, геополітичні інтереси, імперський синдром.