ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІРМЕНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН У ПОСТКАРАБАСЬКИЙ ПЕРІОД: СТРАТЕГІЯ ОБЕРЕЖНОГО ДИСТАНЦІЮВАННЯ

Анотація

Вступ. Друга Карабаська війна 2020 року та подальші події навколо Нагірного Карабаху стали важливими чинниками трансформації відносин між Вірменією та Російською Федерацією і суттєво вплинули на безпекову та геополітичну конфігурацію на Південному Кавказі. Процеси останніх років поставили під сумнів ефективність попередньої моделі стратегічного партнерства між РФ і Вірменією, у межах якої Москва тривалий час розглядалася як ключовий гарант безпеки Єревану. У цих умовах політичне керівництво Вірменії почало поступово шукати можливості для диверсифікації міжнародних зв’язків з метою зменшення надмірної залежності країни від Росії та пошуку альтернативних зовнішньополітичних партнерів, готових до розвитку співробітництва з Єреваном.

Методи. Під час дослідження були використані такі методи: аналітичний, історичний, компаративний, системний підхід, контент-аналіз.

Результати. Події 2020–2023 років стали каталізатором переосмислення ролі Російської Федерації як головного безпекового партнера Вірменії. Зниження довіри до РФ як союзника і гаранта безпеки, що стало наслідком відсутності реакції Москви на наступальні операції Азербайджану та наміру Росії перейти до прагматизму у зовнішній політиці, сприяло активізації контактів офіційного Єревану з іншими міжнародними акторами, зокрема зі Сполученими Штатами Америки та Європейським Союзом. Крім того, Вірменія почала шукати альтернативні шляхи забезпечення національної безпеки та економічного розвитку з огляду на необхідність зменшення залежності від Російської Федерації. Водночас структурна залежність Єревану від Москви у військовій, економічній та енергетичній сферах продовжує обмежувати можливості для диверсифікації партнерств та швидкої зміни зовнішньополітичного курсу. Сучасна політика Вірменії дедалі більше відповідає логіці хеджування, якою можуть користуватися малі країни в умовах асиметричної залежності від більш потужних партнерів.

Висновки. Трансформація відносин між Вірменією та Російською Федерацією має поступовий характер і не супроводжується радикальним геополітичним розривом. Політика Вірменії дедалі більше спрямована на обережне дистанціювання від Росії та диверсифікацію міжнародних партнерств. Подальша еволюція російсько-вірменських відносин значною мірою залежатиме від ситуації у сфері безпеки на Південному Кавказі, ролі зовнішніх акторів у регіоні та здатності Єревану зменшувати структурну залежність від РФ. Враховуючи неможливість різкого відходу від сильної кооперації з РФ, Москва буде і надалі застосовувати інструменти впливу на Вірменію, хоча ефективність такого тиску може поступово зменшуватися.